Звернувши увагу, що після візиту СВЕКРУХИ пес гарчить на грядки, жінка під сміх чоловіка вирішила їх прополоти. А копнувши глибше, ОНІМІЛА від побаченого…

— Учора, щойно ви поїхали, Рекс почав рити землю. І я знайшла там ящик, у ньому був диск.

Олена говорила уривчасто, намагаючись контролювати свої емоції. У слухавці запанувала тиша.

— Олено, про що ти говориш? Який ящичок? Нічого не розумію, — нарешті промовила свекруха. У її голосі відчувалася напруженість.

— Не прикидайтеся, будь ласка, я ж знаю, це ви його там сховали. На диску відеозапис, де Тарас і…

Олена не могла договорити. У куточках очей виступили сльози.

— Оленко, послухай мене уважно. Я нічого не ховала і поняття не маю, про який ящик ти говориш, — твердо відповіла Марія Степанівна.

— Рекс ніколи раніше не рив землю і почав це робити одразу після вашого від’їзду. Ви єдина, хто могла сховати цю річ, — не витримала Олена й підвищила голос.

У слухавці знову запанувала тиша. Олена вже збиралася попрощатися, коли свекруха знову заговорила, але тепер її голос звучав обережніше й тихіше.

— Гаразд, я скажу тобі правду. Справді, я знаю про цей диск. Його мені підкинули.

— Підкинули? Але хто? — засумнівалася Олена.

— Я не знаю. Залишили анонімного листа в поштовій скриньці, там був цей диск, а в записці йшлося, що це доказ невірності Тараса. Я була в шоці, не знала, що робити, не хотіла тобі розповідати, щоб не розбити серце, але я мовчати не могла. Боялася, що це може зруйнувати вашу сім’ю.

Голос свекрухи звучав щиро.

— І ви вирішили сховати це на нашій дачі? Навіщо?

Олена була спантеличена.

— Я не знала, що робити, просто хотіла, щоб цей запис був у безпечному місці. А ще думала, що ти сама його знайдеш, коли прийде час. І сподівалася, що будеш готова до цього, — важко зітхнула Марія Степанівна.

— Але хто міг підкинути вам цей диск?

Голос Олени тремтів.

— Я думаю, це хтось із конкурентів Тараса по бізнесу. У сина зараз не найпростіший період. Він веде переговори щодо великої угоди, і хтось явно намагається йому завадити. Можливо, вони вирішили вдарити по ньому через тебе.

— Не факт, що це підробка, — припустила Марія Степанівна.

— Конкуренти? Але до чого тут я, наша сім’я?

Олена не могла повірити своїм вухам.

— Не знаю, Олено, але це єдине пояснення, яке спало мені на думку. Тарас останнім часом дуже напружений, постійно пропадає на роботі. У нього нескінченні відрядження, переговори, — відповіла Марія Степанівна.

— І ви вирішили, що найкращий спосіб мені допомогти — це підкинути докази його уявної чи справжньої зради?

У голосі Олени звучала гіркота.

— Кажу ж, не знала я, як правильно вчинити. Хотіла як краще, — виправдовувалася свекруха.

— Та ви мало не зруйнували мені життя. Ви хоч розумієте, що накоїли?

Олена була в люті.

— Розумію. І мені дуже шкода. Я щиро жалкую про те, що зробила. Пробач мене, будь ласка, — благала Марія Степанівна.

Олена мовчала, не знала, що сказати. Їй потрібен був час, щоб усе обдумати. Слова свекрухи звучали правдоподібно, але вона не могла до кінця їй повірити.

Забагато питань залишалося без відповідей.

— Дякую, що сказали правду, — нарешті промовила вона.

— Оленко, будь ласка, не роби нічого необдуманого. Поговори з Тарасом, вислухай його, не руйнуй свою сім’ю через непорозуміння, — благала Марія Степанівна.

— Надішліть, будь ласка, фото записки, яка була разом із диском, — попросила Олена, — якщо вона залишилася, звісно.

— Добре, добре, Оленко, зараз тільки знайду і одразу надішлю.

Олена завершила розмову, зайшла до кабінету, відкрила свій ноутбук і перевірила електронну пошту. Вона відчувала себе спустошеною, голова гуділа від суперечливих думок. Хтось намагався зруйнувати її життя, хтось хотів нашкодити Тарасові, але чому і що їй робити далі? Олена подивилася у вікно.

Назар стояв один у кутку шкільного подвір’я, а навколо нього гуділи однокласники, щось кричачи й штовхаючи його. Через кілька хвилин прийшов лист від Марії Степанівни. У ньому була фотографія маленької записки, зім’ятої й списаної нерівним почерком…