Звернувши увагу, що після візиту СВЕКРУХИ пес гарчить на грядки, жінка під сміх чоловіка вирішила їх прополоти. А копнувши глибше, ОНІМІЛА від побаченого…

У механізм явно потрапила земля, і тепер вони дуже туго відчинялися. Олена вирішила не поспішати й відкрити ящик пізніше, коли чоловік ляже спати. Вона сховала знахідку в сараї під старою ганчіркою, щоб її ніхто випадково не виявив.

Повернувшись додому, Олена застала Тараса, захоплено переписуватися з кимось у телефонному чаті. Здавалося, чоловік навіть не помітив її відсутності.

— Ну й що там було? — запитав Тарас, не відриваючи погляду від телефона. — Цей песик наш знайшов нам скарб?

— Та нічого особливого, просто розігрався, — відповіла Олена, вирішивши поки не розповідати про свою знахідку.

— Я ж казав, — буркнув Тарас, знову занурюючись у екран.

Олена присідала поруч із ним на диван, але думки її були далеко від перегляду телевізора.

Її хвилював металевий ящик, схований у сараї. Що в ньому може бути і хто його сховав? Чому Рекс так наполегливо вказував на це місце? Увечері, коли чоловік заснув, вона тихенько підвелася з ліжка й вийшла надвір, а потім попрямувала до сараю, озброївшись ліхтариком і викруткою. Діставшись, вона витягла ящик із-під ганчірки й сіла на старий табурет.

Увімкнувши ліхтарик, Олена почала вовтузитися із засувкою. Після кількох хвилин наполегливої роботи засувка нарешті піддалася. Ящик відчинився.

Усередині лежав ретельно упакований у целофан невеликий диск. На ньому не було жодних написів і жодних розпізнавальних знаків.

— Може, це якась відеозапис? — прошепотіла Олена, спантеличившись. — Хто і навіщо сховав тут цей диск?

Вона взяла його й повернулася в будинок. Тарас мирно посапував у спальні. Олена пройшла до вітальні, дістала зі своєї сумки старий робочий ноутбук і увімкнула його.

Потім вставила диск і почала чекати. На екрані з’явилося меню і єдина опція — відтворити. Олена натиснула кнопку.

На екрані з’явилася картинка. Парковка перед багатоповерховим будинком. Сутінки.

Тьмяне світло вуличних ліхтарів. Камера, очевидно, була прихованою і встановленою на одному з вікон. Олена насупилася.

Що це? Запис із камери спостереження? Що вона має тут побачити? У кадрі з’явився чоловік. Високий, статний, у темному пальто.

— Тарас!

Олена впізнала чоловіка за ходою і силуетом.

Серце тривожно тенькнуло. Що він тут робить? Чому не вдома? Тарас зупинився біля чорної машини. За мить із неї вийшла жінка.

Теж висока, струнка, із довгим світлим волоссям. Обличчя не було видно. Тарас підійшов до незнайомки й обійняв її за плечі.

Олена затамувала подих.

— Це дружні обійми чи щось більше? — Жінка щось сказала. Чоловік відповів.

Обидва вони засміялися. Потім Тарас нахилився і поцілував її. Поцілував.

Ніжно, пристрасно, ніби любив цю жінку більше за життя. Світ довкола Олени рухнув. Усе, у що вона вірила, усі її мрії й надії розсипалися в прах.

Сльози хлинули з очей, обпалюючи щоки. Вона дивилася на екран, не вірячи самій собі. А може, це просто сон? Ось відкриє вона зараз очі й побачить, що лежить у ліжку.

Але дива не сталося. Реальність обрушилася на неї з усією силою. Цей чоловік, який цілував іншу жінку, був її чоловіком і людиною, яку вона любила всім серцем.

Запис обірвався. Екран згас. У кімнаті запанувала дзвінка тиша…