Жlнка наблизилась до будинку. Вона подивилась хто там є, і ЗАВМЕРЛА від побаченого

– Ну, не перебільшуй! Подумаєш, крихти на столі залишили, що ж тут такого? – розводила руками Люба.

– Що такого?! Мишей мені тут розводити не треба!

У результаті абияк виходило змушувати їх прибирати за собою, але часто доводилося робити все самій. Тому що простіше було одразу прибрати, аніж постійно просити і чекати ще 3 дні.

І тут несподівано Вероніці прийшла чудова ідея. Наступного дня вона вирішила розбудити гостей рано-вранці.

– Встаємо! – гукнула вона.

– Вероніко, ти чого так рано?! Що трапилося?! – протирав очі Роман.

– Зараз на город працювати підемо, поки сонце не пече треба встигнути. От, потім і виспитеся. І ти, Любо, теж вставай.

Люба ліниво потяглася.

– А я там нащо?

– Як нащо? Теж допомагати підеш. Якщо ви вже приїхали, значить нема чого час витрачати, давайте допомагайте.

У результаті Вероніка досягла свого і родичі вийшли надвір.

– А робити нам що треба?

– Ой, справ у нас тут купа! Наприклад, треба прополоти весь город, а потім ще полити і квіти пересадити треба.

У результаті до обіду родичі працювали з нею на городі.

– І не ліньки тобі, Вероніко, усім цим займатися? – позіхаючи, сказала Люба.

– Ні, якщо хочеш жити на селі, то треба працювати. Чи ти думала, що тут люди тільки відпочивають?

Люба промовчала, а Вероніка вже зрозуміла її відповідь.

– Гаразд, увечері продовжимо.

– Як увечері?! А відпочивати коли? – здивовано запитав Роман.

– Як стемніє.

У результаті після обіду Вероніка побачила, як її гості почали швидко збиратися.

– А ви куди?

– Їдемо…