Жlнка наблизилась до будинку. Вона подивилась хто там є, і ЗАВМЕРЛА від побаченого

Не встигла Люба договорити, як поруч одразу зʼявився брат її чоловіка Роман.

– А ти як тут?! Коротше кажучи, поясніть мені вже, нарешті, що тут відбувається?! – ахнула Вероніка, не приховуючи свого невдоволення.

– Ой, Вероніко, привіт! Та ми тут пожити приїхали…

– Як це пожити? Що це значить?

По Роману було видно, що він зам’явся.

– А тобі хіба Ігор не говорив?

– Про що?!

– Що він сам пустив нас пожити? Ти знаєш, так захотілося відпочити від міської метушні, от і приїхали…

Вероніка не розуміла такого нахабства. Навіть якщо родичі, то вони мали запитати в неї. А ще вона не знала, чому чоловік не вирішив з нею порадитися.

– Я не знаю, що там вам мій чоловік дозволив, але особисто я нічого нікому не дозволяла!

Тут у розмову втрутилася Люба.

– Вероніко, облиш сваритися. Ми ж, все таки, родичі. Гарно собі поживемо разом. Тим паче, я тут картопельки он насмажила з цибулькою. Давай до столу!

– Сита я! – відповіла Вероніка і пішла в іншу кімнату.

Роман відчув, що атмосфера несприятлива і спробував згладити ситуацію.

– Вероніко, ми хотіли б пожити тут хоча б тиждень. Не заперечуєш?

– Заперечую!

– Ну, по сімейному. Тим більше що Ігор сам нас запросив. Ти зрозумій, я тільки заради цього відпустку і взяв собі. Люба мене так просила, ти не повіриш…

Тут Вероніка зрозуміла, що може дійсно не варто гарячкувати й погодилася. У підсумку родичі залишилися в одній кращій кімнаті, а вона в іншій – меншій.

Начебто вже забули всі про це все і вийшло навіть нормально поспілкуватися. Якби не одне головне «але»…

Роман і Люба були ще тими нечупарами!

Посуд вони за собою до ладу не мили, підлогу забруднили, басейн гумовий теж. На всі зауваження «гості» тільки жартували або обіцяли прибрати пізніше.

– Я не жартую, мені вже набридло це все! – казала Вероніка.

Однак у відповідь вона чула все те саме: