Водій вантажівки витяг із замету чарівну дівчину просто на трасі! Але те, що він виявив у її документах, приголомшило його в найповніший Ш0К
Іван Соколов провів останні шістнадцять років за кермом вантажівки, ганяючи звивистими й підступними дорогами, що пролягали через усю Україну. За роки довгих поїздок він побачив багато: світанки над безлюдними трасами, грозові хмари, що насувалися немов розгнівані боги, і випадкових попутників, які добиралися до мети автостопом. Самому йому не раз доводилося мандрувати на попутках, але ніщо не могло підготувати його до того, з чим він зіткнувся тією холодною зимовою ніччю.
Вітер завивав, немов примарний снаряд, вдаряючись об борт його вісімнадцятиколісника, поки той пробирався вперед. Сніг валив густо й швидко, вкриваючи асфальт слизькою білою ковдрою. Іван міцніше стиснув кермо, кісточки пальців побіліли від напруги.
Ще на початку кар’єри він зрозумів, що зимове водіння вимагає повної зосередженості. Одна маленька помилка, одна мить неуважності — і дорога могла забрати ще одне життя.
Радіо потріскувало від перешкод. Метеослужба попереджала водіїв триматися подалі від трас, але для нього було вже пізно. Він пробурмотів, що зміна затягнулася, — затримка на останній зупинці змусила його їхати глибокої ночі, втомленого й мріючого якнайшвидше повернутися додому. У дорозі він провів майже вісімнадцять годин, і тепло його скромної квартири в Харкові ніколи не здавалося таким бажаним.
За черговим поворотом на безлюдному відрізку траси неподалік від Чернігова фари вихопили з темряви фігуру на узбіччі. Спочатку він подумав, що це гра світла й снігу — може, впала гілка чи покинута куртка. Але, під’їхавши ближче, відчув, як шлунок стиснувся. Це була людина.
Інстинктивно скинувши газ і увімкнувши аварійні вогні, він зупинив вантажівку за кілька метрів від фігури. Накинувши товсте зимове пальто, Іван вибрався з кабіни. Чоботи захрустіли по свіжому снігу, коли він наблизився. Перед ним лежала молода жінка.
Вона згорнулася в позу ембріона, її тіло наполовину занесло снігом, і вона не рухалася. Іван присів поруч навпочіпки, дихання клубочилося в морозному повітрі. Обережно простягнувши руку, він змахнув сніг з її обличчя.
Шкіра дівчини була крижаною, губи посиніли. Довге темне волосся розметалося по снігу, а одяг — тонке пальто й сукня — зовсім не годився для такої холоднечі. «Гей, чуєш мене?» — запитав він, м’яко труснувши її за плече.
Пульс намацувався слабо, але все ж був — вона жива. Часу гаяти не можна було. Переохолодження вже почалося, і якщо не поспішити, вона не виживе. Підхопивши її на руки, він здивувався, яка вона легка — майже невагома, шкіра та кості. Її голова лежала в нього на грудях, поки він ніс її до вантажівки.
Забравшись у кабіну, Іван увімкнув обігрівач на повну потужність. Поклавши дівчину на пасажирське сидіння, він завів двигун. Схопивши ковдру з багажного відсіку, він укутав її тремтяче тіло, потім дістав термос, відгвинтив кришку й підніс до її губ…
