Уборщица купила дочке на барахолке старую куклу — а решив дома её постирать, нашла нечто странное внутри.. От виденного стало ПЛОХО

Після цього життя покотилося під укіс. Батьки перебиралися випадковими заробітками: то десь цеглу розвантажували, то в сусідньому селі копали городи за мішок картоплі. Але все частіше вечори закінчувалися за пляшкою. Грошей не вистачало навіть на найпростіше, мама плакала, тато зривався на крик, а про Марину ніби й забули.

У школі над нею знущалися — одяг старий, пошарпаний, часто брудний, бо прати не було ні сил, ні часу. Учителі дивилися на неї з жалем, але допомогти нічим не могли.

Коли Марині виповнилося вісімнадцять, батьків не стало. Одного разу тато приніс додому самогон від якогось сумнівного “знайомого”.

Випили разом, як завжди. Але цього разу прокинулася тільки Марина — молода, організм ще не встиг зноситися від такого життя. Батьків поховали на старому кладовищі за містом, а вона залишилася сама в порожній хрущовці з купою боргів за комуналку.

Марина вирішила, що так, як жили її батьки, вона не хоче. Але вирватися з цього болота було непросто. Роботи в містечку не було — хіба що на базарі торгувати чи прибирати в якомусь офісі за копійки. Освіти в неї не було, тільки атестат про дев’ять класів, та й той із трійками.

Житло довелося міняти: якийсь чоловік у потерій шкіряній куртці запропонував переїхати в меншу квартиру на околиці, ще й приплатив кілька тисяч гривень.

Марина погодилася — куди їй було діватися? Так вона опинилася в цій тісній кімнатці з облупленими шпалерами й одним вікном, що виходило на занедбаний двір.

Згодом пощастило влаштуватися прибиральницею в поліклініку. Платили мало, але на дві ставки можна було якось вижити. …