Старенька мати благала відправити її до будинку пристарілих, бо розуміла якою вона обузою для рідних стала. Та такого СЮРПРИЗУ від них вона і уявити не могла…

Настала весна, на вулиці потепліло, і Галина вирішила нагадати синові про їхню угоду:

– Ну все, якраз май на носі. Ви мені з Олею обіцяли! – Добре, мамо, ми тебе завтра відвеземо до пансіонату. Того вечора бабуся тремтячими руками складала всі свої речі – одну нічну сорочку, халатик та домашні капці.

На ранок поцілувала онуків на прощання, перехрестилася та вийшла з квартири. Син завів стареньку машину, і вони разом рушили в дорогу.

– Артеме, ти куди їдеш?

Ми пропустили поворот до пансіонату! – А там ремонт, треба об’їжджати, – швидко відповів чоловік, а невістка єхидно посміхнулася.

І так вони їхали 20 хвилин. За вікном почали вимальовуватись знайомі пейзажі – річка, ліс, будинки.

Спершу бабуся не могла в це повірити. Здається, що вони заїхали до її села…