Поїхав у відрядження, та на половині дорозі передумав, згадавши сум в очах дружини і доньки, і помчався назад. Та увійшовши в будинок, по його шкірі мурахи пробігли…
Ну вот, Игорек, я и вернулась к вам. Как у вас дела? Где Ульяна? Надо же, о дочери вспомнила вдруг. Наигранно удивился Игорь.
А теперь забудь о том, что приходила сюда, и чеши подальше. Если появишься еще раз где-нибудь поблизости, и я об этом узнаю, то я вызову полицию. Тебя лишили родительских прав, если ты не помнишь.
Желания общаться с дочкой у тебя не было, ты сама отказалась от нее. Я не отказывалась, это все Георгий был виноват. Он запрещал мне с вами встречаться, а теперь я ушла от него.
Уленька, девочка моя, это я, мама, иди ко мне, крикнула Инна, заметив за спиной Игоря свою дочь. Ульяна стояла в сторонке и смотрела на женщину, а в ее взгляде царила грусть. Моя мама умерла, когда ушла от папы к другому мужчине.
У меня больше нет мамы, ответила Ульяна и ушла к себе в комнату. Игорь прогнал Инну. Прося у него хотя бы дать немного денег взаймы, Инна пыталась ухватиться за бывшего мужа, надавить на жалость.
Но жалости к ней давно не осталось, а к тому чудовищу, в которое она превратилась и подавно. Захлопнув дверь прямо перед ее носом, мужчина поспешил к дочери. Пап, я не плачу, не переживай, улыбнулась Ульяна….