Она зашла в шикарный автосалон в джинсах и простой белой футболке — но эту скромную женщину выгнали прочь! На следующее утро к салону подкатил блестящий Rolls-Royce — когда открылись задние двери, челюсти у всех буквально отвисли
На протилежному кінці залу менеджер із продажу Богдан Шевчук поправляв свою краватку кольору стиглого синього винограду. Він пишався своїм умінням миттєво «сканувати» клієнтів і відсіювати тих, хто, на його думку, не міг дозволити собі їхні машини.
Побачивши Марусю в її буденному вбранні, він лише зневажливо скривився й кивнув колегам, мовляв, зараз буде весело. «Доброго дня!» – привіталася Маруся з молодим продавцем Назаром, який підійшов до неї з щирою усмішкою.
«Ласкаво просимо до «Київ Люкс Авто». Мене звати Назар». Та не встигла вона відповісти, як Богдан рішуче перебив: «Я сам усе владнаю, Назар».
Він повернувся до Марусі з награною ввічливістю, що не приховувала його зверхності. «Шукаєте щось конкретне, пані?» – запитав він, а в його очах уже читалося: «Тобі тут не місце».
«Так, мене цікавить он той синій красень», – спокійно відповіла Маруся, вказавши на елегантне купе, що стояло на підвищенні в центрі залу. Автомобіль виблискував глибоким синім кольором, наче вечірнє небо над Дніпром, і коштував, за скромними підрахунками, близько семи мільйонів гривень.
Богдан Шевчук лише скривився, його посмішка стала ще більш натягнутою. Він уже бачив таких: заходять, мріють, фотографуються на тлі машин, а потім ідуть геть, не залишивши ні копійки.
Кінець місяця наближався, плани горіли, а вдень мали прийти троє серйозних клієнтів. Тож витрачати час на цю, як він подумав, «мрійницю» йому не хотілося.
«Це лімітована серія – Сапфір», – почав він, вимовляючи слова повільно, ніби пояснюючи дитині. «Усього 15 таких в Україні, ексклюзив».
«Може, вам краще глянути на вживані авто? У нас є окремий майданчик на Борщагівці, хвилин двадцять звідси». Його погляд ковзнув по її потертих кросівках, і в голосі проступила неприхована зневага.
Маруся відчула, як у грудях закипає знайоме відчуття – її вже не раз недооцінювали через зовнішність. Але вона давно звикла: простота була її вибором, а не вироком.
«Я б хотіла дізнатися про цю машину більше», – ввічливо, але твердо наполягла вона. «Можна глянути на салон?»
Богдан скривився, наче йому запропонували щось абсурдне. За його спиною двоє продавців перезирнулися й ледь стримали смішки.
«Сапфір показуємо лише за попереднім записом», – відрізав він, навіть не намагаючись приховати брехню. «Серйозні клієнти домовляються заздалегідь».
У цей момент до салону зайшла пара – чоловік у стильному пальті й жінка в брендовому костюмі від Gucci. Богдан миттю пожвавішав, його постава виструнчилася, а голос став медовим.
«Вибачте, пані», – кинув він Марусі, не дивлячись на неї, – «візьміть буклетик, Назар вам допоможе». І попрямував до новоприбулих із розпростертими обіймами: «Пані та пане Литвиненки, радий вас бачити знову!»
Назар, молодий продавець із добрими очима, ніяково підійшов до Марусі. Йому було не більше 25, а костюм сидів на ньому трохи завеликий, наче позичений у старшого брата.
«Перепрошую за це», – тихо сказав він. «Хочете, я розкажу про Сапфір?»..
