Мама збирає всю рідню у себе на шашлики, ми теж запрошені! Чоловік простягнув мені список продуктів, які я маю купити за свій рахунок: «20 кг яловичини, 1 кг червоної ікри, філе сьомги – 5 кг». Я просто в шоці! Але на барбекю всіх чекає сюрприз…

З дитинства, привчений до беззаперечної слухняності, він так і не навчився бачити маніпуляції. Серьожа, це дуже дорогі продукти, – обережно почала Олена. – Майже двадцять п’ять тисяч.

Ну і що? – щиро здивувався чоловік. – У тебе ж гарна зарплата. Ти ж не хочеш, щоб мама витрачала свою пенсію? – А чому все найдорожче повинні купувати саме ми? – Олена кивнула на список.

– Чому твоєму братові дістаються лише салати й хліб, а нам м’ясо, ікра й алкоголь? Сергій насупився, на його чолі з’явилася вертикальна зморшка, вірна ознака наближення невдоволення. Ти ж знаєш, у Олексія троє дітей, їм важко, а в Наталі чоловік недавно втратив роботу. – А в нас іпотека, Серьожа.

Два з половиною мільйони гривень на п’ятнадцять років. І машину треба міняти, твоя зовсім розвалилася. – Ти що, мамі відмовити хочеш? – Сергій підвищив голос.

– Вона стільки для мене зробила. Виростила одна. Після того, як батько помер.

Ночами підробляла, щоб я в інститут вступив. – Олена зітхнула. Знову та ж пісня.

За найменшого натяку на критику свекрухи, Сергій негайно згадував своє важке дитинство і мамині жертви. Наче це давало Валентині Петрівні довічне право на будь-які забаганки. Вона згадала їхню першу зустріч шість років тому.

Валентина Петрівна обвела її оцінюючим поглядом і першим ділом спитала. – А ким ти працюєш, дитинко? Дізнавшись про посаду фінансового аналітика, вона помітно оживилася. – О, значить, добре заробляєш? – Це похвально.

Сергію потрібна надійна опора в житті. Тільки через рік заміжжя Олена зрозуміла справжній сенс цих слів. Надійна опора означала гаманець для всієї родини.

– Гаразд, я все куплю, – раптом сказала Олена, дивуючись власному спокою. – Справді? – зрадів Сергій, миттю забувши про наростаючу сварку. – Я знав, що ти зрозумієш.

Мамуля буде так рада! Він підскочив до неї й міцно обійняв. Олена машинально погладила його по спині, але всередині щось клацнуло, наче перемикач перевели в інше положення. Все своє життя вона була хорошою дівчинкою, відмінницею в школі, відповідальною студенткою, ідеальною співробітницею, яка затримувалася допізна, поступливою дружиною, яка не влаштовує сцен, щедрою невісткою, яка безропотно оплачує чужі забаганки.

А що вона отримала натомість? Втому, спорожнілий рахунок і ні краплі вдячності. – Я завтра ж усе закуплю, – посміхнулася вона чоловікові. – Моя господарочка! – Сергій чмокнув її в щоку й пішов умикати телевізор.

Олена залишилася на кухні, дивлячись на список. План уже формувався в її голові, чіткий, зухвалий і, що дивно, зовсім не викликав почуття провини. – Пора провчити, – подумала вона, акуратно складаючи папір.

Вночі Олена довго не могла заснути. Сергій хропів поруч, а вона дивилася в стелю, згадуючи, як поступово змінювалося її становище в родині Смирнових. Перший рік після весілля Валентина Петрівна ще трималася…

Частувала їх обідами по неділях, дарувала якісь дрібнички для дому, а потім, наче промацавши ґрунт і переконавшись, що невістка не дасть відсіч, почала свою гру. Спочатку дрібниці. – Леночко, я придивилася чудову вазу, але пенсії не вистачає.

Не позичити тисячу гривень до наступної пенсії. Гроші, звісно, ніколи не поверталися. Потім прохання стали серйознішими.

– Сергію, у мене телевізор зламався. – Леночка допоможе з новим, правда? У неї ж така гарна робота. А потім настала епоха сімейних свят, де фінансовий тягар незмінно лягав на плечі Олени, і щоразу свекруха поставала гостинною господинею, а невістка – мовчазною робочою силою.

«Досить», – сказала собі Олена, повертаючись на інший бік. За вікном уже світало, коли вона нарешті придумала, як саме провчити свою свекруху. Це рішення було ризикованим, могло зіпсувати стосунки з чоловіком, але Олена більше не могла терпіти.

«Годі бути хорошою дівчинкою. Пора показати зуби». З цією думкою вона нарешті провалилася в сон, і вперше за довгий час на її обличчі з’явилася легка посмішка.

Ранок видався похмурим. Важкі сірі хмари нависли над містом, обіцяючи дощ, але Олена відчувала незвичайну легкість. Вперше за довгий час вона прокинулася з відчуттям, що тримає ситуацію під контролем.

«Ти якась дивна сьогодні», – зауважив Сергій, спостерігаючи, як дружина наспівує, готуючи сніданок. «Добре спала?» «Чудово», – посміхнулася Олена, розливаючи каву. «Вирішила взяти сьогодні відгул, щоб спокійно закупитися для маминого свята».

Сергій засяяв. «Оце молодець! Мама буде так рада. Знаєш, я їй учора подзвонив, сказав, що ти все купиш».

Вона ледь не розплакалася від щастя. Олена стримала уїдливий коментар і просто кивнула. Її вражало, як чоловік не бачить очевидного.

Не материнська любов викликала сльози у свекрухи, а перспектива влаштувати бенкет за чужий рахунок. «Тільки ось що, Серьожа», – Олена старалася говорити якомога безтурботніше. «Мені здається, нам варто привезти продукти прямо в день шашликів, щоб усе було свіже».

«Але мама просила завезти завтра», – насупився Сергій. «Вона хотіла все підготувати заздалегідь». «Ще б», – подумала Олена, – «встигнути перекласти ікру й рибу в свою посуду, щоб ніхто не здогадався, хто насправді купив ці делікатеси»…