Дізнався, що наречена не дочекалась його з армії. Та коли вийшов з вагону, ЗАВМЕР на місці від побаченого …

– Я піду в поліцію. – Іди, – знизав плечима Олексій. – Тільки ти забула, що в мене дядько начальник поліції.

– Я не розумію, навіщо ти це зробив. Антон же твій друг, ми з тобою нормально спілкувалися. Я не чекала, що ти такий.

– Який? Не роби з мене монстра. Розслабся, крихітко, живи далі, а відео я залишу собі. Того вечора вона втекла з квартири Олексія, а вдома проплакала всю ніч.

Єдина людина, якій вона могла все розповісти, була мама. Отак із Наталею вони проплакали всю ніч. Мама переконувала, що потрібно звернутися до поліції, але дочка твердо вирішила, що розголосу вона не хоче.

Вона взагалі хоче забути цю історію. Дочекатися Антона, а потім усе йому розповісти. Спочатку Настя продовжувала спілкуватися з Антоном, але про це дізналася Тетяна Сергіївна.

І одного разу вона зустріла дівчину на вулиці і зажадала, щоб та припинила лізти в життя сина. Інакше я надішлю йому те саме відео, з гидкою посмішкою сказала Тетяна Сергіївна. Настя відсахнулася від неї в жаху.

Вона лише зараз зрозуміла, хто був організатором усієї цієї мерзенної історії. А потім Настя зрозуміла, що вагітна. Першим поривом було позбутися дитини.

Але лікар у поліклініці попередив, що переривання в її випадку матиме серйозні наслідки, негативний резус, надалі вона народити не зможе. Скільки сліз було пролито, скільки переживань, Наталя переконала дочку залишити дитину. А Антон повернеться і, якщо кохає, у всьому розбереться.

Але сказати йому зараз про вагітність і про всю ситуацію язик не повертався. Та й як він відреагує на все це, хоч би з собою нічого не вчинив. Настя вирішила мовчати.

Права мама, він повернеться, і все налагодиться. А коли Настя була на сьомому місяці вагітності, у їхньому приватному будинку сталося коротке замикання проводки. Самі з мамою тільки встигли вискочити на вулицю.

Як погорільцям, їм мали надати житло, але тут підключилася Тетяна Сергіївна. Словом, була реальна перспектива жити на вулиці. І тоді Наталя разом із вагітною дочкою поїхала до старенької тітки в сусідній район.

Ось тут вони оселилися, у старенькому будиночку неподалік від станції. Невдовзі народився син. Настя назвала його Сашком, Олександр, значить, захисник.

Молода мама знала, що тільки малюк тепер її сила і захист. Про Антона вона намагалася вже не думати, розуміла, що тепер їхні шляхи точно розійшлися. Його мати ніколи не дасть їм жити разом.

А про біологічного батька Сашеньки згадувати було гидко. Сашенька тільки її. А потім сталися ще біди.

Померла стара тітка, а маму, яка днями і ночами строчила на швейній машинці, щоб більше заробити, розбив інсульт. І ось уже півтора року Настя доглядає матір, яка ледве-ледве ходить, і виховує малюка. Грошей катастрофічно не вистачає.

А сьогодні вранці Настя зрозуміла, що ввечері їй не буде з чого приготувати вечерю. До виплати допомоги ще три дні. І ось тоді вона зважилася піти на вокзал, просити милостиню.

Так, було соромно до сліз, але іншого виходу вона не бачила. І хто ж знав, що ось так вони зустрінуться з Антоном. Антон слухав Настю, стиснувши кулаки.

Жилки ходили на його шиї. Ні, Насті він вірив. Вона, якою і була, такою і залишилася.

Чистою, світлою, щирою. Тільки зів’ялою, як квітка, яку не пощадив жорстокий вітер. Але це нічого, усе можна виправити.

Але чому ж вона тоді йому все не розповіла? Пожаліла? Тільки її ніхто не пожалів. Навіть він. І зараз Антону було соромно, що за весь цей час він жодного разу не засумнівався в словах матері.

Йому навіть на думку не спало, що над Настею могли знущатися. І хто? Його найкращий друг? А його мати – зачинателька всього цього? Насте, дівчинко моя, тремтячим голосом промовив Антон. «Тепер я тебе не покину».

Вона дивилася на нього очима, повними сліз, і мовчала. Потім подивилася на сина. Антон усе зрозумів і обережно погладив сплячу дитину по голівці…