Дізнався, що наречена не дочекалась його з армії. Та коли вийшов з вагону, ЗАВМЕР на місці від побаченого …
Ні листів, ні повідомлень, і телефон у дівчини був недоступний. Спочатку Антон терпляче чекав, потім у друга свого Льоші запитав, як там Настя.
Друг навчався в рідному місті в училищі на зварювальника і все мав би знати. Але Льоша повідомив, що Настю давно не бачив у місті, а потім зателефонувала мама. Антон запитав у неї про дівчину, не хотів, звісно, але довелося.
І тут мати видала таке. «Не хочу тебе засмучувати, синку, але я мала рацію», – зітхнувши, відповіла Тетяна Сергіївна. «Твоя Настя виявилася вертихвосткою, не дочекалася вона тебе».
«Мамо, я тобі не вірю», – вигукнув Антон. «Ти наговарюєш на Настю, вона не така». «Така, синку, саме така, і живіт у неї скоро на ніс полізе».
«Який живіт?» – похоловівши, запитав Антон. «Та вагітна вона, і невідомо від кого, сама бачила її в місті. Іде, очі опустила.
Тьху, сором, місяців шість уже, виходить, вона тільки-но тебе провела, так і гульнула з кимось». Антон хотів крикнути матері, що вона помиляється, не могла Настя так вчинити, але тоді від кого дитина, між ними нічого не було, Антон оберігав Настю до весілля, тільки їй, виходить, це не було потрібно. Після розмови з матір’ю Антон був сам не свій, навіть температура у нього підскочила, у лазарет хлопець загримів, лікарі не могли зрозуміти, що з ним таке, а це все від переживань.
Через тиждень Антон заспокоївся, біль від зради коханої загнав углиб серця і вирішив, хай живе як хоче, більше він її знати не бажає. Решту строкової служби Антон ніс гідно, а потім одразу ж підписав контракт, і продовжилася його військова життя. Спочатку начебто все було спокійно, а потім один військовий конфлікт, другий, Антон за чотири роки так жодного разу додому і не приїхав, хоча йому й давали відпустку.
І не тому, що не скучив за домом, за батьками, просто він боявся, що раптом зустрінеться з Настею. Військовий, десантник, а він боявся, боявся, що серце його від образи не витримає зустрічі з зрадницею, і він щось накоїть. А батьки дуже переживали, що синочок забув дорогу додому, усі просили його приїхати хоча б на тиждень.
Але в Антона була одна відповідь – начальство не відпускає. Але одного разу його викликав начальник частини і сказав, що телефонували з військкомату рідного міста Антона. Мовляв, мати скарги пише, що синові незаконно стільки років відпустку не дають.
– Ти ж ходиш у відпустку? – запитав командир. – Ходжу, – погодився Антон, – тільки додому не їздив жодного разу. – Чому? – Не хочу.
– З батьками конфлікт чи дівчина не дочекалася? Начальник частини одразу зрозумів, що причина в другому, а тому порадив плюнути на цю легковажну особу. – А до батьків їдь, негарно це, – порадив він. Довелося Антону їхати додому, щоб заспокоїти матір.
І ось він у потязі вже третю добу, скоро його рідне містечко. А перед ним вузлова станція, на якій потяг стояв близько тридцяти хвилин. Антон вирішив прогулятися пероном, купити беляшів на привокзальній площі.
Він дійшов до першого ларька і став у чергу. Народ, метушня. Антон поглядав то на годинник, то на потяг.
Устигне. І тут він здалеку побачив…
