Близнюки повільно згасали. Батько не розумів, у чому річ. Перед від’їздом він установив камери, щоб переконатися, що дітям ніщо не загрожує. Але коли переглянув запис – негайно вилетів першим рейсом назад…
- Відправити зразок порошку на аналіз.
- Перевірити історію покупок у найближчих аптеках.
- Встановити приховану камеру на кухні.
Раптово вона почула якийсь шурхіт у коридорі. Виглянувши, побачила Соломію, яка крадькома йшла до дитячої з тацею. «Але ж вечеря була дві години тому», – здивувалася Софія. Тихенько йдучи за нею, вона побачила, як Соломія ставить перед кожним хлопчиком склянку з якимось напоєм.
– На ніч треба випити вітамінки, – примовляла вона майже ласкаво. – Щоб швидше одужати.
Коли Соломія пішла, Софія зайшла до дитячої. Роман ще не встиг випити свій «вітамін».
– Милий, дай-но мені цю склянку, – тихо попросила вона. – А я принесу тобі звичайної води.
Аналіз цього напою вона також включила до свого плану.
– Завтра ж зателефоную Андрію, – вирішила вона. – Треба діяти швидше. Хтозна, скільки цього яду вже отримали діти.
У двері тихенько постукала Марія Іванівна.
– Софійко Сергіївно, я тут дещо згадала. Місяць тому викидала сміття й знайшла в пакеті Соломії Миколаївни дивні чеки з якоїсь хімічної лабораторії.
– Ви не пам’ятаєте назву?
– Ні, але чеки я про всяк випадок сфотографувала. Щось мені тоді не сподобалося.
Софія вдячно стиснула руку хатньої працівниці. Коло пошуків звужувалося. У своїй кімнаті Софія відкрила новий блокнот: «День перший експерименту. Тарас – блідість, млявість, тремор рук. Роман – сонливість, запаморочення, нудота. Обидві дитини скаржаться на слабкість у ногах». Вона вирішила фіксувати кожну деталь.
Наступного ранку вона підійшла до Марії Іванівни.
– Мені потрібна ваша допомога. Сьогодні ми випадково перекинемо сніданок для хлопчиків.
Коли Соломія закінчила готувати й відвернулася до шафи, Марія Іванівна нібито випадково зачепила тацю.
– Ой, батечки! Що ж я наробила? – заголосила вона.
– Нічого страшного, – швидко відреагувала Софія. – У мене є спеціальне дитяче харчування, якраз для таких випадків. Соломіє Миколаївно, ви ж не будете готувати заново? Це забере багато часу, а діти вже мають прийняти ліки.
Соломія заметушилася, не знаючи, що заперечити.
– Але вони звикли до певної їжі…
– Один раз нічого страшного не станеться, – твердо сказала Софія, дістаючи зі своєї сумки контейнери з заздалегідь приготованим сніданком.
До вечора вона вже відзначала перші зміни: «День перший, вечір. Тарас виявляє інтерес до книжок, попросив почитати. Роман сам сів у ліжку, скарг на запаморочення немає».
На другий день експерименту Софія організувала плутанину з обідом. На третій – випадково розсипала порошок, який Соломія додавала в їжу дітям.
– Вибачте, я прибирала й ненароком зачепила коробочку, – невинно пояснила вона…
Соломія ставала дедалі нервовішою. Софія чула, як вона пізно вночі розмовляє сама з собою у своїй кімнаті:
– Ні, Оленко, я не можу… Вони не одужують… Що значить збільшити дозу?
До кінця тижня зміни стали очевидними: «День сьомий. Тарас встав із ліжка й зробив кілька кроків по кімнаті. Роман попросив свій планшет, грав у розвивальні ігри. Колір обличчя помітно покращився в обох».
Соломія гасала по дому, мов загнаний звір.
– Що ви з ними зробили? – накинулася вона на Софію. – Чому вони не слухаються? Олена казала, що їм потрібен спокій.
– Олена? Про кого ви? – обережно запитала Софія.
– Не вдавайте! Ви все зруйнували! Вона приходить щоночі, просить допомогти дітям. Вони мають бути з нею!
Софія непомітно увімкнула диктофон на телефоні. Соломія продовжувала свій божевільний монолог:
– Я знайшла спосіб. Потроху, по краплині. Вони б просто заснули й пішли до мами.
Марія Іванівна тихо покликала Софію:
– Терміново телефонуйте Андрію Ігоровичу. Хай їде негайно. І викликайте швидку.
У дитячій Тарас і Роман, уперше за довгий час, сиділи на ліжку й захоплено грали в настільну гру. Софія дивилася на них зі сльозами на очах. Експеримент закінчився. Тепер у неї були всі докази.
Андрій приїхав через годину після дзвінка Софії, тримаючи в руках конверт із результатами аналізів. Його обличчя було похмурим.
– Ти мала рацію. У порошку виявлено солі важких металів. Це повільне отруєння.
Софія дістала свої записи:
