Близнюки повільно згасали. Батько не розумів, у чому річ. Перед від’їздом він установив камери, щоб переконатися, що дітям ніщо не загрожує. Але коли переглянув запис – негайно вилетів першим рейсом назад…

Софія завагалася.

– Розумієте, я помітила дивну закономірність. Після кожного прийому їжі стан дітей різко погіршується. Але вранці до сніданку вони досить бадьорі. І ще, симптоми не відповідають поставленому діагнозу.

– Що ти маєш на увазі?

– При призначеному лікуванні мало б бути покращення. Але його немає. Більше того, з’являються нові симптоми, які ніяк не пов’язані з передбачуваним захворюванням.

У кімнату без стуку увійшла Марія Іванівна.

– Софійко Сергіївно, вибачте. Можна вас на хвилинку?

– Андрію Ігоровичу, я передзвоню, – Софія поклала слухавку. – Що сталося, Маріє Іванівно?

Хатня працівниця нервово озирнулася на двері.

– Я ось що сказати хотіла. Сьогодні вранці, коли мила підлогу в кімнаті Соломії Миколаївни, випадково зачепила тумбочку. Звідти випала якась коробочка з порошком. Не схоже на звичайні ліки.

Софія відчула, як по спині пробіг холодок.

– Ви можете показати?

– Ні. Вона одразу прибігла й усе прибрала. Так кричала на мене.

У цей момент у коридорі почулися кроки Соломії, і хатня працівниця поспішно вийшла. Софія повернулася до своїх записів, але думки плуталися. Вона дістала підручник із токсикології, який завжди носила з собою, і почала зіставляти симптоми.

– Боже мій! – прошепотіла вона, коли картина почала складатися. – Невже?

Увечері, уклавши хлопчиків, вона знову зателефонувала Андрію.

– Мені потрібно, щоб ви приїхали й особисто оглянули дітей. І ще: можете організувати таємний аналіз їхньої крові? Тільки так, щоб ніхто не знав.

– Софійко, ти мене лякаєш. Що відбувається?

– Поки не можу сказати точно. Але здається, я зрозуміла, чому лікування не допомагає. І якщо я права… – вона не договорила, почувши кроки в коридорі. – Приїжджайте завтра. І привезіть тест на важкі метали.

Закінчивши розмову, Софія подивилася на сплячих хлопчиків. Тепер вона точно знала: зволікати не можна. Дочекавшись, коли Соломія поїде в аптеку, Софія взялася до ретельного огляду кухні. Марія Іванівна зголосилася допомогти.

– Я відволічу її, якщо вона повернеться раніше.

Софія методично відкривала шафки, оглядала кожен кут. У дальній шафі вона виявила коробку з нерозпакованими ліками – тими самими, які були призначені хлопчикам. «Чому вони тут? Значить, дітям дають щось інше». У спеціальній шухляді для спецій, за банками з приправами, знайшлася маленька жестяна коробочка. Усередині – білий порошок без запаху. Софія обережно взяла трохи на кінчик пальця, розтерла.

– Схоже на те, що я думаю, – пробурмотіла вона, дістаючи з кишені порожній пакетик для аналізів.

– Софійко Сергіївно! – долинув стурбований шепіт Марії Іванівни. – Їде!

Швидко сховавши пакетик із зразком, Софія почала протирати стіл, ніби роблячи звичайне прибирання. Соломія увійшла на кухню, підозріло озираючись.

– Вирішила трохи допомогти Марії Іванівні, – невимушено всміхнулася Софія. – А ви вже повернулися?

– Якраз збиралася готувати хлопчикам обід, – занадто поспішно відреагувала Соломія. – Я сама. Я завжди сама готую їм, у них особлива дієта…

Софія вдала, що поступається, але залишилася на кухні, нібито заповнюючи медичний журнал. Вона уважно спостерігала, як Соломія готує. Дивна річ: суп для хлопчиків вона варила окремо від загального, у маленькій каструльці.

– Соломіє Миколаївно, може, й мені тарілочку? – ніби між іншим попросила Софія.

– Ні! – Соломія мало не впустила ополоник. – Це особливе дієтичне блюдо, тільки для дітей. Вам не можна.

Увечері, замкнувшись у своїй кімнаті, Софія складала план дій:..