Близнюки повільно згасали. Батько не розумів, у чому річ. Перед від’їздом він установив камери, щоб переконатися, що дітям ніщо не загрожує. Але коли переглянув запис – негайно вилетів першим рейсом назад…
– Давайте я допоможу, – запропонувала Софія, але Соломія мало не закричала:
– Ні! Не чіпайте! Я сама!
Увечері, вкладаючи хлопчиків спати, Софія помітила, як Роман крадькома показує їй якийсь знак. Коли вона нахилилася поправити ковдру, він прошепотів:
– Тітко Софійко, ми з Тарасом після вечері завжди так дивно себе почуваємо. Наче все кружляє.
Софія лагідно погладила хлопчика по голові, але всередині в неї все стиснулося від недоброго передчуття. День від’їзду видався похмурим і тривожним. Олексій ходив по дому, раз у раз перевіряючи телефон із налаштованою системою відеоспостереження.
– Софійко Сергіївно, я записав усі номери телефонів: мій, Андрія, екстрених служб. Телефонуйте в будь-який час, навіть уночі.
– Не хвилюйтеся, Олексію Михайловичу, я простежу за всім, – спокійно відповіла Софія, роблячи позначки в своєму блокноті.
– Тату, ти скоро повернешся? – слабким голосом запитав Тарас, коли батько зайшов попрощатися.
– Звісно, синочку. Два тижні пролетять непомітно, – Олексій обійняв синів, намагаючись приховати хвилювання в голосі. – Слухайтеся Софійку Сергіївну й тітку Соломію.
Коли за Олексієм зачинилися двері, у домі запанувала напружена тиша. Софія одразу взялася до своїх обов’язків, розташувавшись у кімнаті поруч із дитячою. Першу вечерю вона спостерігала особливо уважно.
– Я сама погодую хлопчиків, – звично заявила Соломія, вносячи тацю з тарілками.
– Соломіє Миколаївно, дозвольте мені допомогти. Ви й так цілий день на ногах, – м’яко запропонувала Софія.
– Ні! – різко відповіла Соломія, але тут же спробувала пом’якшити тон. – Тобто, розумієте, у нас свій ритуал. Хлопчики звикли, що я їх годую. Правда, любі?
Діти мовчки кивнули, але Софія помітила, як вони переглянулися між собою. Щось у цьому безмовному діалозі близнюків змусило її насторожитися. Пізно ввечері, коли дім затих, Софія тихенько увійшла до дитячої. Хлопчики не спали, хоча після прийнятих ліків давно мали б заснути.
– Тітко Софійко, – пошепки покликав Роман. – А можна ми завтра не їстимемо той гидкий суп?
– Який суп, милий?
– Який тітка Соломія варить. Після нього завжди так погано.
У цей момент у коридорі почулися кроки. Соломія стояла в дверях, кутаючись у халат.
– Що ви тут робите? Уже пізно, дітям потрібен спокій.
– Перевіряю стан перед сном, це обов’язкова процедура, – спокійно відповіла Софія, помічаючи, як нервово Соломія теребить пояс халата.
– Я сама можу перевірити. Я завжди це роблю. Ідіть до себе, ви ж нічна доглядальниця, то й сидіть у своїй кімнаті.
Софія мовчки кивнула й вийшла, але не пішла до себе, а зупинилася за рогом. Вона чула, як Соломія щось тихо говорить дітям, а потім пролунав звук висувної шухляди. За кілька хвилин вона вийшла з дитячої, притискаючи до грудей якийсь згорток, і квапливо зникла у своїй кімнаті.
– Що ж тут коїться? – подумала Софія, повертаючись до дітей. Хлопчики вже спали, але їхній сон був неспокійним. Тарас щось бурмотів уві сні, а Роман тихенько постогнував. Софія сіла між ліжками, дістала блокнот і почала записувати свої спостереження. Ніч обіцяла бути довгою.
Ранок почався з ретельного обходу. Софія вимірювала температуру, тиск, перевіряла реакції хлопчиків. Щось категорично не складалося в загальну картину. Вона сиділа за столом у своїй кімнаті, розклавши перед собою медичні карти, результати аналізів і свої записи.
– Так, давайте по порядку, – бурмотіла вона собі під ніс. – Слабкість, сонливість, порушення координації. Але чому симптоми посилюються після їжі? І ці дивні перепади стану.
Вона дістала телефон і набрала номер Андрія.
– Андрію Ігоровичу, доброго ранку. Вибачте за ранній дзвінок, але мені потрібна ваша консультація.
– Софійко, щось сталося? – голос Андрія звучав стурбовано.
– Скажіть, ви особисто призначали це лікування? Бачили результати останніх аналізів?
– Якщо чесно, я бачив хлопчиків лише кілька разів. Соломія приносила аналізи, розповідала про симптоми. На їхній основі я коригував терапію. А що?..
