Близнюки повільно згасали. Батько не розумів, у чому річ. Перед від’їздом він установив камери, щоб переконатися, що дітям ніщо не загрожує. Але коли переглянув запис – негайно вилетів першим рейсом назад…

– Обіцяю любити й оберігати не лише тебе, а й наших хлопчиків, – голос Софії тремтів від хвилювання. – Бути не просто дружиною, а й справжньою матір’ю для них.

Під час святкової вечері Соломія тихо підійшла до молодят:

– Я хочу сказати… Олена була б щаслива бачити вас такими. Тепер я це точно знаю.

Богдан ніжно взяв її за руку, і вона вдячно всміхнулася йому. У його присутності тягар минулого ставав легшим. Увечері, коли гості розійшлися, а стомлені подіями хлопчики заснули, Олексій і Софія сиділи на веранді, обговорюючи плани на майбутнє.

– Знаєш, я думаю розширити дім, – казав Олексій. – Прибудувати ще одне крило. Може, у нас з’являться ще діти.

– А хлопчики хочуть собаку, – усміхнулася Софія. – Кажуть, що в нашому великому саду їй буде де розгулятися.

– Значить, буде й собака, – Олексій притягнув дружину до себе. – У нас тепер усе буде.

У цей момент із дитячої долинув шурхіт – близнюки, виявляється, не спали й підслуховували.

– Тату, правда можна собаку? – пролунав шепіт Романа.

– І маленького братика! – додав Тарас.

Софія розсміялася:

– Ідіть сюди, нічні бешкетники!

Вони сиділи вчотирьох на веранді, будуючи плани на майбутнє, і здавалося, що всі печалі й тривоги залишилися позаду. Попереду їх чекало нове життя, сповнене любові, тепла й сімейного щастя…

Рівно через рік сад знову наповнився гостями – сім’я святкувала день народження близнюків. Дев’ять років – важлива дата. Під яблунею накрили великий стіл, Марія Іванівна метушилася з частуванням, а винуватці торжества гасали садом із новим членом сім’ї – золотистим ретривером на кличку Левко.

– Обережніше! – гукнула Софія, притримуючи округлий живіт. За два місяці сім’я мала поповнитися – УЗД показало, що буде дівчинка…