Багатій запросив прибиральницю на Різдвяну вечерю ради приколу. Та коли вона заспівала ЦЮ колядку, всі присутні ЗАЦІПЕНІЛИ…

Софія стояла в дверях і дивилася на цю картину. Засніжене подвір’я, світло з вікон, щасливі обличчя дітей, які отримували гостинці, розчулений погляд господаря дому. І думала про те, як одна пісня, проспівана від щирого серця, може змінити не тільки одну родину, а й багатьох людей навколо.

Повертаючись додому тієї ночі, вона згадала бабусині слова. «Пісня – вона як зерно, кинеш його в добру землю, проросте і дасть плоди». І подумала, що їй колядка того різдвяного вечора впала саме на такий ґрунт – в душі людей, які під шаром зовнішнього багатства зберегли здатність відчувати справжнє.

А над Києвом падав сніг. І здавалося, що разом з ним на землю спускається особливе благословення – на тих, хто пам’ятає своє коріння, хто береже традиції, хто передає їх наступним поколінням. І в цьому снігопаді розчинялися всі штучні межі між людьми – багатими і бідними, успішними і простими.

Залишалося тільки вічне – віра, любов, пам’ять роду і пісня, що єднає серця.