Багатій запросив прибиральницю на Різдвяну вечерю ради приколу. Та коли вона заспівала ЦЮ колядку, всі присутні ЗАЦІПЕНІЛИ…

Вона більше не влаштовувала показових світських прийомів. Натомість почала вивчати традиційну українську кухню, їздила по селах, спілкувалася з майстринями народних ремесел. В її гардеробі з’явилися сучасні речі з етнічними мотивами, але тепер вона носила їх не для модного лука, а тому що відчувала їхню справжню красу.

Знаєте, Софія Михайлівна, сказала вона якось, я раніше думала, що бути сучасною – значить відмовитися від усього старого, традиційного. А тепер розумію, що справжня сучасність – це вміння поєднати минуле і майбутнє, зберегти коріння, але рости вгору. Цього року різдвяна вечеря в домі Кравченків була зовсім іншою.

Замість пафосного застілля – тепла родинна зустріч. Приїхала мати Ігоря Степановича, проста жінка в хустці, яка привезла свої фірмові пироги. Прийшли працівники компанії з родинами, не як підлеглі, а як добрі друзі.

Софія теж була там, не як прибиральниця, а як шанована гостя. Вона принесла свою фірмову кутю, приготовлену за бабусиним рецептом. А коли прийшов час колядувати, вже не одна вона співала.

Підхопили всі присутні, навіть Вікторія, яка старанно вивчила слова. Ігор Степанович дивився на все це з вологими очима. «Дивно, – сказав він тихо Софії, – рік тому я думав, що влаштовую модну вечірку з етнічним колоритом.

А ви своєю піснею відкрили мені очі на справжні цінності. Знаєте, я тепер зрозумів, багатство не в грошах. Воно в тому, що ми пам’ятаємо, що передаємо далі, що живе в наших серцях».

Пізно ввечері, коли гості почали роз’їжджатися, у двері подзвонили колядники – місцеві діти, які ходили від дому додому. Раніше охорона навіть не пустила б їх за ворота, але тепер Ігор Степанович особисто вийшов їх зустрічати. А коли дзвінки дитячі голоси заспівали «Нова радість стала», він підхопив знайому мелодію…