Багатій запросив прибиральницю на Різдвяну вечерю ради приколу. Та коли вона заспівала ЦЮ колядку, всі присутні ЗАЦІПЕНІЛИ…
Тепер він сам возився з машиною, згадуючи, як в дитинстві допомагав батькові її ремонтувати. Вікторія не зрозуміла цих змін у чоловікові. «Що з тобою відбувається? – питала вона роздратовано.
– Ти ж успішний бізнесмен, а поводився як селюк якийсь». Але Ігор Степанович тільки посміхався. «Знаєш, Люба, іноді треба повернутися до свого коріння, щоб зрозуміти, хто ти є насправді».
В офісі теж помітили зміни. Він став менш жорстким у спілкуванні з підлеглими, почав цікавитися їхнім життям, проблемами. Якось навіть організував для співробітників майстер-клас з писанкарства, запросив майстриню з Косова.
А одного дня він попросив Софію навчити його колядувати. «Хочу на наступне Різдво сам заспівати мамі», – пояснив він. І от у перервах між прибиранням вона показувала йому, як правильно вести мелодію, пояснювала значення старовинних слів.
Син Софії Андрій спочатку скептично ставився до цих змін. «Мамо, дивись, щоб вони не використали тебе для якоїсь показухи». Але коли Ігор Степанович особисто приїхав до них додому, щоб запросити на святкування Водохреща, змінив свою думку.
Виявилося, що в них з Ігорем Степановичем багато спільного. Обидва виросли в простих родинах, обидва змалку захоплювалися технікою. Коли бізнесмен дізнався, що Андрій працює автомеханіком, він запропонував йому роботу в своєму автосалоні.
«Мені потрібні люди, які розуміють душу машини, а не просто диплом мають». Софія спостерігала за цими змінами з тихою радістю. Вона розуміла, що її пісня того вечора стала не просто розвагою.
Вона торкнулася чогось глибинного в душах людей, розбудила приспану пам’ять роду. У будинку Кравченків теж відбувалися зміни. Ігор Степанович наполіг на тому, щоб прибрати частину модних дизайнерських меблів і повісити на стінах старі родинні фотографії.
В його кабінеті з’явився портрет батьків, а в вітальні – бабусин-рушник. Вікторія намагалася протестувати, але чоловік був непохитним. «Це наша історія, наша пам’ять, без цього ми просто багаті манекени».
Молода дружина довго не могла змиритися з такими змінами, але поступово і в ній щось почало прокидатися. Одного разу Софія застала її за розгляданням старих фотоальбомів. Вона дивилася на знімки своєї бабусі в селі під Вінницею.
«Знаєте, – сказала Вікторія задумливо, – я ж теж колись уміла паски пекти. Бабуся навчила. А потім все якось закрутилося.
Модельна школа, конкурси краси, світське життя. Можу спробувати знову навчитися». Життя поверталося до своїх природних витоків, як річка, що довго текла штучним руслом, а потім знайшла свій справжній шлях.
І Софія раділа, що стала маленькою частиною цих змін, що її пісня допомогла людям згадати про найважливіше. Минув рік, напередодні Нового Різдва, Софія знову прийшла в будинок Кравченків. Але тепер все було інакше.
Замість дизайнерської ялинки в кутку вітальні стояло справжнє різдвяне дерево, прикрашене не тільки дорогими іграшками, але й саморобними прикрасами, які Вікторія разом з працівницями компанії виготовила власноруч. На стінах тепер висіли старі фотографії родини Кравченків. Три покоління дивилися з чорно-білих знімків.
Ігор Степанович розшукав навіть прадідівські світлини початку ХХ століття. Він годинами міг розповідати історії своєї родини, які по крупицях збирав протягом року. Андрій тепер керував сервісним центром в автосалоні Кравченка і готувався до весілля.
Він познайомився з донькою одного з працівників компанії, молодою вчителькою української мови. Софія раділа, бачачи, як син знайшов своє місце в житті. Вікторія теж змінилася…
