Багатій запросив прибиральницю на Різдвяну вечерю ради приколу. Та коли вона заспівала ЦЮ колядку, всі присутні ЗАЦІПЕНІЛИ…

Поєднання традиційної української кухні з модними гастрономічними трендами. Вікторія бігала туди-сюди, перевіряючи кожну дрібницю. Ігор Степанович з’явився ближче до вечора.

Високий, статний чоловік років 50-ти, він завжди справляв враження упевненої в собі людини. Побачивши Софію, яка протирала кришталеві келихи, він посміхнувся. А, наша колядниця! Ну що, готові здивувати гостей? Софія тільки кивнула.

Вона вже шкодувала, що погодилася на цю витюку. Але відступати було пізно. Вдома лежала випрасувана бабусина вишиванка, яку вона принесла з собою в сумці.

Гості почали з’їжджатися близько сьомої вечора. Подвір’я заповнилося дорогими автомобілями. Жінки в вечірніх сукнях, чоловіки в костюмах, вся київська еліта зібралася в будинку Кравченків на різдвяну вечерю.

Софія спостерігала за ними з кухні, де допомагала розкладати закуски на срібній таці. Вона чула у ривки розмов про політику, бізнес, останні світські новини. Хтось обговорював курс долара, хтось – нову колекцію якогось модного бренду.

Софія Михайлівна, покликала Вікторія, ідіть переодягайтесь, скоро будемо починати. Софія пішла в маленьку кімнату для персоналу, дістала з сумки вишиванку. Одягаючи її, вона згадала бабусині слова.

Пісня – вона як молитва, її треба співати від серця, а не для показу. Коли Софія вийшла з кімнати для персоналу в старовинній вишиванці, навіть Вікторія на мить затихла. Біла полотняна сорочка з вишитими червоно-чорними візерунками виглядали водночас простою і вражаюче красивою.

Це була не та етнічна мода, яку зараз продають у бутіках, а справжній витвір народного мистецтва, в якому кожен стібок розповідає свою історію. Вау! – видихнула Вікторія. Це справді старовинна? Виглядає як музейний експонат.

Софія лише кивнула, поправляючи комір. Вона відчувала себе дивно серед цих розкішних меблів на дизайнерських прикрас. Наче дві різні епохи, два різні світи зіткнулися в одній точці простору і часу…